buy Windows 10 Key microsoftwarestore nahderkring.nl
Переглядiв: 23

ПРО КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ ЗАХОДІВ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ

Богодухівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

 

Харківська область,  м. Богодухів, вул. Покровська 5,

т. (05758)-33217, (05758)-34855, bogoduhiv_dvs@ukr.net

 

 

Для сьогоднішньої України найбільш важливим є питання щодо методів викорінення корупції з життя суспільства. Його актуальність визначається не лише негативними соціальними наслідками цьо­ го явища, а й фактом появи останнім часом небезпе­чних заяв про те, що корупція є не відхиленням, а специфічною формою державного устрою України. Тому аналіз критеріїв оцінки системи су­ часних національних заходів протидії корупції є над­важливим завданням сучасної науки. У спеціальній літературі описано підхід, відпо­ відно до якого заходи для активної протидії коруп­ції можна поділити на дві загальні групи. До першої групи входять заходи боротьби із зовнішніми про­ явами корупції (хабарами конкретних чиновників), з уже існуючою корупцією, з конкретними корупці­ онерами. Другу групу складають заходи боротьби з інституціональними передумовами, що обумовлю­ ють корупцію, з потенційною корупцією, з тим без­ особовим корупціонером, на якого може за деяких умов перетворитися чиновник. Реальність «багат­ше» запропонованої типології. Тому на практиці стратегія системного усунення причин корупції мо­ же містити в собі протидію конкретним корупціоне­рам, а стратегія «війни» з корупцією, нехай і у фраг­ ментарному вигляді, орієнтована й на усунення її причин. Однак «ядра» у підходів все­таки різні. На цій різниці й заснована типологія, автори якої виділяють і докладно розглядають на закордонних прикладах такі види антикорупційних стратегій: – стратегію системного усунення причин ко­рупції; – стратегію «війни»; – змішані стратегії протидії корупції; – стратегію «свідомої пасивності».

    Незважаючи на гадану простоту та безвитрат­ність стратегії «свідомої пасивності», не можна іг­норувати весь комплекс потенційних проблем і ускладнень, пов’язаних із реалізацією цієї стратегії. Крім того, вона не повинна розглядатись як варіант довгострокового вирішення проблеми корупції. Чим більший період часу, на який ухвалюється цей підхід, тим більша ймовірність одержати негатив­ ний результат. Стратегія «війни» також не може виступати як довгострокова концепція боротьби з корупцією. Вона має тенденцію якісно змінювати корупцію, «витісняючи» її зі звичних сфер і форм у нові, більш витончені та потайливі. Таким чином, стратегія «війни» може застосовуватися тільки як коротко­ строковий півзахід наведення порядку для подаль­ шої якісної зміни курсу в антикорупційній кампанії. У свою чергу, незважаючи на всі недоліки, пози­ тивний потенціал стратегії системного усунення причин корупції увляється досить значним. Вплив саме на причини, а не симптоми проблеми здається логічно кращим, у чому й полягає принципова пере­ вага цієї стратегії. Як слушно зауважує Ю. Ю. Орлов, у точці бі­фуркації (початок 1990­х рр.) корупції в Україні можна було не допустити її виникнення відносно легко, задіявши фактори альтернативної структу­ ризації – оптимізацію чисельності держапарату, підвищення посадових окладів, посилення вико­ навської дисципліни, активізацію правоохоронної практики тощо.

  Сьогодні комплекс таких заходів уже не може принести очікуваних результатів, оскільки подолання сучасної корупційної соціальної «пухлини» передбачає не лише необхідність вибудо­ вування альтернативних управлінських структур, вільних від корупції, а й, насамперед, демонтаж ста­ лих корупційних зв’язків. Виходячи із «занедбанос­ ті» ситуації, такий демонтаж потребує застосування: – на першому етапі – радикальних («хірургіч­них») заходів: скорочення корупціогенних посад, люстрації чиновників, якісного вдосконалення правоохоронної практики, усунення економічних умов для корупції, формування механізмів громад­ ського контролю, показових судових процесів, ви­ користання можливостей засобів масової інформа­ції тощо; – на другому етапі – тривалої системної реабі­ літаційної та профілактичної роботи, до проведен­ня якої мають бути залучені церква, установи осві­ ти, а також структури громадянського суспільства – політичні партії й рухи, громадські організації й об’єднання, профспілки, трудові колективи, засоби масової інформації.

    Таким чином, Україна потребує об’єднання двох підходів у національній антикорупційній стратегії – стратегії «війни» та стратегії системного усунення причин корупції. Визначившись із характером запроваджуваних заходів, який буде першим критерієм оцінки захо­ дів, слід визначити напрямки, за якими їх необхідно здійснювати, з метою надання системності цій дія­ льності. Фахівці виділяють принаймні шість елемен­ тів, особливо важливих для ефективного подолання корупційної злочинності.

    По­перше, країна повинна мати дієві чіткі зако­ ни й нормативні акти, прості та надійні для вико­ нання. Це у свою чергу вимагає наявності судових органів, належним чином фінансованих і незалеж­ них від політичного тиску, а також чесних, добре підготовлених і адекватно оплачуваних працівників регулятивних органів, суддів, прокурорських пра­цівників і працівників правозастосовчих органів.      По­друге, слід виключити необов’язковий кон­ троль над економікою та скоротити обсяг держав­ного втручання в економіку. Скорочення обсягу втручання й адміністрування з боку держави зме­ ншує потенціал для корупції. Наприклад, чим мен­ ше ліцензій потрібно надати та чим менше дозво­лів потрібно одержати, тем менше залишається можливостей для вимагання й давання хабарів.              По­третє, потрібно створити належним чином контрольовану, чітко регульовану та конкуренто­ спроможну фінансову систему, яка функціонує на комерційній основі й не піддану впливу рішень, що стосуються надання кредитів і що засновані на особистих або політичних зв’язках.

     По­четверте, підвищити прозорість і підзвіт­ ність діяльності уряду та процесу ухвалення рішень. Потужний засіб протистояння корупції полягає в тому, щоб висвітлювати діяльність уряду, публікую­ чи інформацію про його роботу й ухвалені рішення, підключити громадськість до ухвалення таких рі­шень. Сюди слід також додати вільну й резонуючу пресу, яка може внести свій неоціненний внесок.

         По­п’яте, розробити надійну систему державних служб із суворими правилами щодо «конфлікту ін­ тересів» (тобто використання посадового положен­ ня в особистих інтересах), що відповідають санкція­ ми за посадові злочини й адекватною компенсацією працівникам. Останній момент може викликати найбільші складнощі в країнах, що розвиваються та зазнають нестачі коштів для виплати своїм держав­ ним службовцям адекватного жалування. У деяких країнах може виявитися необхідність скоротити кількість чиновників, що дозволило б виплачувати їм більш високу заробітну плату.

       І, нарешті, реформа етичних норм включає в себе прийняття кодексу поведінки для урядових і судових посадових осіб, а також прийняття правил розкриття фінансової інформації, вкрай необхідних щоб вселити людям довіру до державних чиновни­ ків і демократичних інститутів. Ці напрямки в поєднанні з напрямками Конве­ нції ООН проти корупції, які стали світовим станда­ ртом у запобіганні та протидії корупції, є другим критерієм оцінки заходів протидії корупції. Ґрунтовне дослідження, проведене фахівцями Інституту прикладних гуманітарних досліджень, дозволило отримати певні висновки щодо діяльно­ сті з розроблення, прийняття та виконання націо­ нальних антикорупційних стратегій або докумен­ тів, які містять стратегічні заходи з подолання корупції. Тексти попередніх нормативно­правових ак­ тів, що містили в собі антикорупційні заходи, мали низку недоліків, зокрема: – невідповідність деяких запланованих захо­ дів фінансовим можливостям держави; – методологічні вади; – відображали ставлення до корупції як до су­ то кримінального явища, невід’ємної частини про­ блеми економічної та організованої злочинності; – нечіткість, розмитість формулювань; – розбіжності у змісті стратегій (концепцій) і планів дій (заходів) з їх реалізації; – недоліки у процедурі прийняття норматив­ но­правових документів, зокрема існувала закри­ тість влади під час ухвалення відповідних докуме­нтів, не враховувався досвід попередніх стратегій. Крім національних стратегій і планів дій до них ухвалювалася також низка нормативно­пра­ вових актів, спрямованих на подолання корупції, що свідчить про низьку якість цих документів, які не охоплювали всі необхідні сфери подолані коруп­ ції, та про відсутність єдиної цілісної та комплекс­ ної державної політики у сфері протидії корупції. Основною проблемою імплементації попере­ дніх стратегій був, з одного боку, саботаж виконав­ ців відповідних заходів, а з іншого – відсутність належного контролю за їх виконанням.

       Серед при­чин неналежного виконання попередніх стратегій на початковому етапі можна назвати: – відсутність на певному етапі розуміння ко­ рупції як соціального, а не правового явища та її негативних наслідків як для конкретного громадя­ нина, так і для суспільства в цілому; – відсутність досвіду протидії корупції та від­ повідних фахівців у цій сфері; – постійну змінюваність форм корупції; – відсутність системності, комплексності та послідовності в боротьбі з корупцією; – нереальність запланованих заходів у боро­ тьбі з корупцією строкам їх виконання; – занадто загальний вигляд поставлених за­ вдань. На наступних етапах розвитку держави, коли була отримана потужна підтримка з боку міжнаро­ дних організацій та експертів, причинами невико­ нання антикорупційних стратегій були: — криза виконавчої влади; — недоліки законодавства, стратегій і планів їх виконання; — високий рівень корупції та її вигідність практично всім; — відсутність реальної мотивації подолання корупції в органів, які на це уповноважені; — спотворені підходи до заходів, спрямованих на подолання корупції, вибірковість та імітація ан­ тикорупційних заходів. На думку експертів­політологів, в Україні зага­ лом, у всіх сферах діяльності, існує криза запрова­ дження реформ, тобто вади з імплементацією анти­ корупційної політики є частиною системних вад запровадження реформ у суспільстві. Основними при­ чинами та умовами, які заважали ефективному впро­ вадженню антикорупційних стратегій, називаються відсутність політичної волі на подолання корупції та поверховий і не фаховий підхід до формування наці­ ональних стратегій і планів дій, відсутність реаль­ ного механізму контролю та моніторингу виконан­ ня відповідних заходів і єдиного координуючого органу в цій сфері.

      Отже, наявність цих та інших недоліків є тре­ тім критерієм оцінки системи антикорупційних заходів в Україні. Саме цей підхід має бути покла­ дено в основу комплексного аналізу ефективності системи протидії корупції, яку складають заходи та суб’єкти антикорупційної діяльності в країні.

 

 

Начальник  Богодухівського РВ

ДВС ГТУЮ  у Харківській  області                                       Дяченко О.М

Поділіться своїми думками

© 2013 Богодухівська міська рада. Всі права захищені.
Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без письмового дозволу заборонено.
Создание сайтов студия Art-Lemon.