buy Windows 10 Key microsoftwarestore nahderkring.nl
Переглядiв: 23

Корупція в Україні: соціально-правовий вимір

Богодухівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

Харківська область,  м. Богодухів, вул. Покровська 5,

т. (05758)-33217, (05758)-34855, bogoduhiv_dvs@ukr.net

 

В основі визначення корупції в її політичному значенні лежить відомий постулат, відповідно до якого бюрократія фактично є хазяїном державних ресурсів і все, що існує в державі, стає власністю бюрократії. Сама ж вона об’єднує посадових осіб усіх державних органів, органів місцевого самоврядування, державних та муніципальних установ, збройних сил та інших військових формувань. Корупція в зазначеному розумінні означає привласнення посадовими особами власності та інших вигод шляхом отримання влади.Сьогодні в Україні влада фактично перетворюється на найвигідніший “бізнес”: затрат – нуль, ризик – мінімальний, дивіденди – колосальні.
Фактично сьогодні вже немає сумніву, що корупція в Україні загрожує національній безпеці, існуванню України як держави взагалі. На таку небезпечність корупції вказує й відомий бізнесмен Д. Сорос: “У всьому світі країни, які начебто повинні бути багатими, залишаються злиденними. Маючи цінні природні ресурси, такі як нафта, алмази та золото, прості люди Анголи, Нігерії, Казахстану і подібних до них країн умирають у злиднях, тому що корумповані чиновники процвітають. Гроші, які могли б використовуватися, щоб зменшити бідність і надати поштовх економічному зростанню, замість цього розкрадаються…”.
Так, за відомостями фахівців Світового банку, шкода, яку завдає економіці України корупція, визначається таким чином:
– державні службовці видають ліцензії за хабарі, що призводить до зростання вартості товарів та послуг на 3–10 %;
– кримінальні групи (з мовчазного дозволу влади) контролюють ринки та встановлюють на них ціни – надбавки до ціни товару або послуги через це складають 15–20 %;
– податкові інспектори за певну винагороду дозволяють приховувати частину доходів – бюджет недоотримує до 50 % надходжень;
– державні службовці за винагороду замовляють коштовне обладнання комерційним структурам, необґрунтовано завищують ціну обладнання, вартість робіт. Таким чином, ціна на товари та послуги підвищується на 20–100 %;
– на підкуп посадових осіб різного рангу витрачається від 30 до 50 % прибутку, отриманого від “тіньового” та легального бізнесу.
Корупція призвела до того, що сьогодні в Україні майже не залишилося підприємств державної форми власності. Корупційними схемами вони віддаються за безцінь у приватні руки “своїм людям”. Згадаємо “Чорноморське пароплавство”, “Одеський припортовий завод”, шахти та металургійні комбінати Донбасу, високотехнологічні підприємства Харківщини, значну частину нафтогазового комплексу країни та ін.
Вимагання хабара, інших матеріальних та нематеріальних благ і переваг стають не просто поодинокими протиправними діями окремих посадових осіб, а загальним правилом ведення бізнесу та обов’язковою формою державного управління. Хабарі та “відкати” заздалегідь закладаються в затратну частину бізнес-планів. Закони та урядові рішення все частіше приймаються в інтересах окремих олігархічних кланів та груп.На службу їм поставлені значна кількість працівників правоохоронних та контролюючих органів, судова система.
Починається корупція на самому верху – в Конституції, в двозначних законах, де повно суперечностей, там, де депутатська недоторканність, там, де народ не має навіть символічної можливості контролювати владу.
Хабарництво провокує й низький рівень життя службовців апарату управління; затримки в одержанні ними заробітної платні, високі ціни на товари та послуги, що наближаються до світових (а у деяких випадках і перевищують їх), конфіскаційна податкова політика держави, при якій підприємцю легше “купити” урядовця і приховати за його допомогою прибутки, ніж платити з них податки, вседозволеність та недоторканність багатьох високопосадовців, унаслідок чого службовець нижчого рангу ставить запитання: “Їм можна, а чому мені не можна?!”, та ін.
Зіткнувшись з вимаганням з боку державного службовця за отримання довідки, фінансової допомоги, поставлення на облік, відкриття власної справи тощо, особа постає перед вибором:або дати хабара (порушити закон і потрапити під ризик викриття), або оскаржити дії корупціонера до вищої інстанції чи правоохоронного органу. Рішення залежить від того, наскільки затратною є процедура оскарження, а також наскільки громадянин обізнаний у своїх правах та обов’язках державного службовця. Наша ж вкрай ускладнена дозвільно-ліцензійна система просто провокує на виникнення корупційних правовідносин, оскільки легальний шлях настільки затратний, довготривалий, що людині легше переплатити, ніж мати “головний біль”, дотримуючись усіх правил.
Стратегічним напрямом боротьби з корупцією має бути попередження корупційних проявів. Одне із основних завдань, які постають у цьому зв’язку, — зробити корупцію справою ризикованою і невигідною. Зокрема, правовий і соціальний статус службовця, в діяльності якого завжди присутня спокуса використати надані йому владу або посадові повноваження в особистих інтересах чи інтересах третіх осіб, повинен стимулювати його до законослухняної поведінки. Не страх бути викритим («попастись на гарячому»), а свідоме розуміння наслідків вчиненого корупційного діяння повинно лягти в основу правомірної поведінки державного службовця. Безумовно, забезпечити такий статус державного службовця набагато складніше, ніж посилити репресії, створити нові табу, збільшити кількість правоохоронних структур тощо. Але якщо серйозно братися за боротьбу з корупцією, розраховувати на реальні результати антикорупційної діяльності в органах державної влади, то вибору, власне, не існує.
Крім того, заслуговує на увагу висловлена на різних рівнях пропозиція про прийняття Кодексу основних правил поведінки державного службовця, який би визначив йому, умовно кажучи, межу дозволеної і забороненої поведінки при прийнятті управлінських рішень, що забороняв би йому  діяти на власний розсуд, зловживати наданими  повноваженнями.
Формування принципів і цінностей державної служби повинно бути визнано одним із найактуальніших завдань у сфері державного будівництва, оскільки основу поведінки будь-якої особи, у тому числі державного службовця, становлять саме моральні принципи. Відсутність чітко сформульованої системи цінностей державної служби, пануючий серед значної частини чиновництва дух невизначеності і непевності у завтрашньому дні треба віднести до основних соціальних передумов корупції в Україні.

 

Начальник  Богодухівського РВ

ДВС ГТУЮ  у Харківській  області                                       Дяченко О.М

Поділіться своїми думками

© 2013 Богодухівська міська рада. Всі права захищені.
Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без письмового дозволу заборонено.
Создание сайтов студия Art-Lemon.