internet buy 10k followers on photo instagram
purchasing 100k followers and likes on instagram
buy 5000 instagram followers additional hints
do you know same day online loans in Waco TX
best place to buy check my site real 5000 followers
1000 instagram buy followers on website
instagram Followers review
do you know make a quick online loan with guaranteed approval
buy Windows 10 Key microsoftwarestore Canada Goose jas canada goose outlet https://www.airbrushhenk.nl airbrushhenk.nl canada goose jas canada goose outlet
Переглядiв: 390

Формування правової держави, як вектор розвитку громадянського суспільства в Україні!!!

Харківська область,  м. Богодухів, вул. Покровська 5,

т. (05758)-33217, (05758)-34855, bogoduhiv_dvs@ukr.net

 

Демократичні перетворення, що відбуваються в Україні, є початком великих і всебічних інноваційних трансформувань в усіх сферах українського суспільства. Ці зміни наочно демонструють не тільки пріоритети майбутнього розвитку, але й недоліки, що заважають динаміці розвитку цього процесу.

Спостереження політичних подій сьогодення свідчать про те, що активізація громадянського суспільства стала потребою української державності, оскільки політичний процес в Україні зіткнувся з ситуацією правового беззаконня і кризи політичної влади.

Необхідно відмітити, що будівництво громадянського суспільства, демократичної, правової держави - цене тільки внутрішньополітична потреба, але й зовнішня необхідність, яка диктується розвитком України в умовах глобалізації. По суті, за всієї різноманітності світ єдиний у тому, що справжній прогрес здійснюється лиш там, де створені суспільні умови для розкриття головного ресурсу цивілізації — людини.

Світ сьогодні більш взаємопов’язаний, ніж в колишні часи. Тому Україна може стати рівноправним партнером у світовій прогресивній спільноті тільки тоді, коли буде демократичною і правовою країною з розвинутими економічними відносинами, високим культурним і духовним потенціалом громадянського суспільства. Досягти цього можна лише за верховенства закону, сильного правопорядку, ефективної власності, конструктивної виконавчої і законодавчої влади, незалежної судової системи, вільних і незалежних ЗМІ, громадського самоврядування. Усі ці аспекти поєднує у собі саме правова держава.

Протягом останніх десятиліть дослідження проблем громадянського суспільства здійснювалося представниками різних шкіл і напрямів, як західними, так і вітчизняними дослідниками. Серед них можна назвати американських вчених - Дж. Александера, А. Лейпхарта, К. Фіцпатрик; англійських - Р. Дарендорфа, Є. Джессі, Є. Єлліса; німецьких - М. Кляйнеберга, П. Козловські, Ю. Хабермаса та ін., французьких - Д. Кола; польських - Є. Вятра, Е. Шацького; чеських - А. Оркень, Д. Чепелі; російських - К. Гаджієва, Ю.Сунгурова; українських - Г. Щедрову, М. Михальченко, Г. Зеленько, А. Колодій, О. Рєзника, В. Бебика, М. Ходаківського та ін. Безпосередньо проблемі становлення громадянського суспільства в Україні присвятилисвої роботи Ф. М. Рудич, В. Барков, Б. Кузьменко, О. Лавринович, В. Полохало, Ю. Ганжуров, Ю. Римаренко, М. Рябчук, М. Томенко та ін.

Названі науковці запропонували чимало підходів і точок зору щодо вивчення громадянського суспільства, але всі вони єдині у тому, що для української держави громадянське суспільство — це ключ, який відчиняє двері у світ свободи і прав людини, важіль становлення демократії і ринкової економіки, шлях до правової держави.

Дослідження громадянського суспільства свідчать про те, що актуальність названої проблематики не зникає. Вона існує як для стабільних демократій, так і для перехідних суспільств, які пройшли через стадію лібералізації авторитарних і тоталітарних режимів і вирішують завдання переходу до демократії та її консолідації [1, с. 47].

Таким чином, мета цієї статті — проаналізувати залежність процесу інституціоналізації громадянського суспільства від зміцнення пріоритетів правової держави у взаємодії з суспільством.

Джерелом законності політичної влади в Україні є її роль і функція як суттєвого інструмента у встановленні нового соціально - політичного порядку, що має виступити ефективним засобом підтримання демократії, захисту гідності, честі, свободи громадян [2, с. 72].

Україна здійснює перехід до соціально - правової держави і, на думку М. І Михальченко, поки що вона зробила два кроки: а) відмовилась від радянської системи соціально - правової держави (рівність у бідності та в середньому (за радянськими критеріями) статку, формально рівні права у політичній і соціальній сферах, жорсткий державний патерналізм особи, сім’ї, колективу тощо); б) проголосила перехід досоціально - правової держави «західного» гатунку [3, с. 92].

У межах такого переходу державна влада має спрямуватись на демократизацію і гуманізаціюсуспільного життя, реалізацію соціальної рівності і свободи народу з тим, щоб ніколи не бути їхзапереченням чи протилежністю.

Держава залишається найважливішим елементом трансформації і модернізації країни, і навіть розвинуте громадянське суспільство не заперечує її регулятивної ролі в цьому. Відтак зрозуміло, що потрібні і сильна держава, і розвинуте громадянське суспільство [4, с. 93].

Громадянське суспільство є цілісним системним соціальним організмом. Його системність - явище багатопланове, в основу якого покладені організованість і впорядкованість суспільних відносин, що визначають його буття. Як і будь — яка інша система, громадянське суспільство, з одного боку, саморегулюється, містячи внутрішні резерви самовідтворення, а з іншого — об’єктивно потребує соціального регулювання, в якому вирішальну роль відіграє право.

В Україні правова держава може стати результатом генези громадянського суспільства за схемою: громадянське суспільство формує правову державу, яка, однак, становить відносно незалежну від суспільства систему. Тому будь - які суспільні потреби, перш ніж вони перетворяться на спільні інтереси, які захищаються державою, певною мірою трансформуються в структурах, у механізмах держави як апарату.

Стратегія будівництва і зміцнення громадянського суспільства в Україні у XXI ст. полягає в гармонійному розвитку духовних, політичних, економічних основ життя суспільства і держави, що має на меті розкриття потенціалу головної цінності цивілізації - людини.

Слід підкреслити, що тільки сильна демократична, правова держава у змозі забезпечити вирішення цих завдань. Формування сильної демократичної держави - закріплення панування закону і конституційного правопорядку - це завдання як самої державної влади, так і громадянського суспільства. Цей процес слід розглядати як взаємозумовлений. При цьому слід підкреслити зацікавлену участь у ньому громадянського суспільства, а саме таких його інститутів, як наукове співтовариство, засоби масової інформації, політичні партії і рухи, профспілки та громадські об’єднання.

Світовий і вітчизняний досвід доводить, що панування закону і конституційний порядок неможливі без постійної боротьби громадян за свої права, за відповідальну, чесну й ефективну державну владу. А це значить, що дуже багато залежить від соціальної активності й ініціативності людей, їх творчої і життєвої енергії, рівня культури і освіти, моральності і правового мислення.

Таким чином, конструктивними перетворення можуть бути тільки в тому разі, коли вони відображають інтереси більшості громадян, спираються на власний економічний, інтелектуальний потенціал, сильну і правову державу.

Суть сучасної теорії правової держави полягає в тому, що держава народжена правом, зв’язана правом і обмежує себе ним. Як вважають сучасні українські дослідники, правова держава — це держава, в житті якої панують закони, що закріплюють основні права людини, виражають волю більшості або всього населення країни (акцентуючи при цьому увагу на основних загальнолюдських цінностях та ідеалах), держава, в якій передбачена відповідальність не тільки людини, а й самої держави, де громадянам властивий високий рівень правової культури [5, с. 6].

Досліджуючи ситуацію в сучасній Україні, слід зазначити, що перехідний період протікає в складній і суперечливій ситуації. Дефіцит обґрунтованих з теоретичної і практичної точок зору концепцій соціальних і політичних реформ став причиною нецивілізованого перерозподілу власності, а політична свобода стала сприйматися як вседозволеність. З’явилися спроби поширення радикальних переконань, які дезорієнтують суспільство, руйнуючи його зсередини. Став зростати рівень соціальної напруженості в суспільстві.

Наразі дії української влади не завжди послідовні і узгоджені. Це стосується як законодавчих (безладний характер законотворчості), так і виконавчих (політика реагування на запити груп тиску) установ. Також немає злагодженої взаємодії гілок влади. У подібних умовах проміжні цілі реформ, будучи досягнутими, не наближають до виконання довгострокових або кінцевих завдань, а самі утворюють статичну конфігурацію суспільства, фіксуючи стан останнього на перехідних етапах. У результаті перехідний період стає вічним станом. Тому можна зробити висновок, що вироблення загальнонаціональної стратегії побудови правової держави і координування дій органів державної влади є умовою переходу до реальних, а не декларативних результатів.

Слід ураховувати і ту важливу обставину, що ослаблення державності, незахищеність прав і свобод людини, низький економічний рівень розвитку країни, відсутність правової культури, зростання злочинності та корупції є визначальними чинниками кризової ситуації в українському суспільстві. Усунення суспільного аморалізму неможливе в умовах, коли ситуація у праві, сфері політики і державної влади не тільки цьому не сприяє, а й, навпаки, підсилює його.

Як відмічають українські вчені В. Цвєтков і В. Горбатенко, в широкому і вузькому розумінні теорія правової держави - це конституційно зафіксовані положення, які мають сенс, якщо вони реалізуються і починають здійснювати функцію захисту людини як особистості і властивого їй прагнення до збереження власної гідності і свободи [6, с. 295].

Права людини є основою правової системи, навколо якої групуються всі її норми, в яких виражаються умови і форми, що забезпечують нормальну життєдіяльність суспільства. Потрібно відзначити, що всі найважливіші складові стійкого розвитку кристалізуються в правах людини — особистих (цивільних) політичних, економічних, соціальних і культурних. Це дає змогу застосовувати «людське вимірювання» якдо всієї єдиної системи чинників стійкого розвитку, так і до кожного з них. Виходячи з такого підходу, людина з її невід’ємними правами (свобода, право на життя, на недоторканність особи, власність, гідний рівень життя тощо) є відправним пунктом і кінцевою метою стійкого розвитку, головним орієнтиром процесу побудови правової держави.

Інституціоналізація громадянського суспільства розкривається в створенні системи пріоритету цінностей права і свобод людини. Визнання, дотримання та захист прав і свобод людини мають стати головним обов’язком державної влади в Україні.

Українській державі належить ще зжити традиції ставлення до людини як до піддано - залежного і слухняного виконавця команд і наказів. Дотримання прав і свобод людини не тільки посилює творчий потенціал особистості і сприяє її самовдосконаленню, але й зміцнює стабільність держави.

Рівноправні відносини суспільства і влади, розвинені інститути громадянського суспільства — неодмінна умова цивілізованого вирішення політичних і соціальних конфліктів, примирення суперечливих і різноспрямованих інтересів людей, громадянської та соціальної злагоди в суспільстві. Без цього неможливі стійкий і ефективний розвиток країни, її конкурентоспроможність у світовій спільноті.

Сьогодні Україна є членом практично всіх міжнародних організацій, що проголосили права людини найвищою цінністю; протягом останніх років в країні створена своя національна система захисту прав людини, що значною мірою відповідає світовим стандартам.

Проте в Україні ідеї прав і свобод людини поки не стали найвищою цінністю держави і суспільства. Це зумовлено як попередньою історією, так і сучасними проблемами. Висунення ідеї прав і свобод людини як найвищої цінності і закріплення її в Конституції 1996 р. були неминучі для держави, яка проголосила про розрив з тоталітарним минулим. Але у влади, як і у суспільства, ще недостатньо внутрішніх право -культурних орієнтирів для визнання і дотримання прав і свобод людини. Тому ідеї, що закріплені в Конституції, і досі не стали новим «суспільним договором».

Реформи, які відбуваються в нашій країні, створення механізму узгодження роботи уряду та парламенту, становлення ефективної партійної системи, структуризація суспільства передбачають високий рівень правосвідомості не тільки представників влади, а й громадян, їхню активну участь у суспільно — політичних процесах, здатність свідомо та компетентно контролювати діяльність владних структур, відігравати ключову роль у всебічному оновленні суспільного життя.

Щоб принципово змінити ставлення громадян до права, держави, активізувати роботу по завершенню формування правової держави в Україні, слід вирішити низку питань теоретичного і практичного рівня щодо вдосконалення системи правової освіти та правового виховання. Необхідно створити всі умови для формування такої правосвідомості, яка б відповідала історичним традиціям, ментальності українського народу, забезпечувала розвиток провідних інститутів громадянського суспільства, сприяла інтеграціїУкраїни до європейського та світового правового простору.

В умовах активного розвитку української державності, розширення сфер правового регулювання, підвищення ролі законності та правопорядку у забезпеченні соціального прогресу питання правосвідомості громадян, шляхів, форм і засобів її формування набувають особливого значення.

Але сьогодні, попри велику кількість проблем, вихід все ж таки є. На нашу думку, розбудова соціальної правової держави і громадянського суспільства передбачає такі приоритетні напрями розвитку, як політичний, ідеологічний, публічний і економічний.

Політичний напрям - закріплення багатопартійності, створення державою на основі закону рівних умов для діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян; заборона будь — якій політичній партії чи громадській організації привласнювати собі право здійснювати державну владу; проведення виборів на реальній багатопартійній основі. Ідеологічний напрям - будь - яка ідеологія не може зводитися до рангу державної і закріплюватись у законодавчому порядку, не кажучи вже про конституційний рівень; відокремлення церкви від держави; деідеологізація освіти, науки і культури, всієї духовної сфери суспільства на основі конституційно гарантованого права на свободу думки, совісті і релігії. У сферіпублічного владарювання - децентралізація публічної влади, зміцнення місцевого самоврядування, зняття надмірної державної опіки над «територіями». В економічному секторі - приватизація державних і комунальних підприємств; невтручання держави та її структур у безпосередню господарську діяльність підприємств незалежно від форм власності; свобода підприємництва і договорів.

Ці заходи не можна назвати новими, у програмах багатьох політичних сил ці аспекти розвитку під час перегонів були гаслами перемоги. Сьогодні, на жаль, політики рідко згадують свої політичні обіцянки.

Потрібно зазначити, що найактуальнішою для країни є проблема формування не суспільства, а саме стабільної держави, що здатна задовільно виконувати свої головні функції, які не в політичній риториці, а на ділі «працюватимуть» на користь суспільства. Тільки через це можлива поява неконфронтаційного владі громадянського суспільства, що має з нею спільні інтереси. Державі потрібне не тіньове, а насправді активне суспільство, оскільки без його підтримки ці інтереси не можуть бути задоволені. А для цього воно повинне запропонувати зрозумілі орієнтири, які будуть прийняті.

Українська влада мусить усвідомити, що захист і дотримання прав і свобод людини і громадянина є не тільки пріоритетним завданням держави, й сенсом його існування як соціального інституту. У цьому і полягає одна з головних ідей сучасного розвитку України.

Оскільки основна проблема українського суспільства полягає в пошуку підстав для соціальної злагоди, і саме праву в цьому відводиться вирішальна роль, є сенс перенести акценти при розгляді суті права на його функції.

Право визначається тією роллю, яку воно відіграє в суспільстві, а не тим фактом, що воно є виразом чиєїсь волі. Суспільство наразі потребує інститутів, які б могли виступити посередниками між різними «життєвими світами», і право виконує насамперед комунікативну функцію, право відводить на задній план той факт, що при цьому воно не перестає користуватися різноманітними засобами державного примусу [7, с. 113].

Отже, створення і функціонування в Україні правової держави, правової держави не в декларативному сенсі, а як системи нормативного та організаційного забезпечення прав людини, уможливить створення ефективного механізму участі суб’єктів громадянського суспільства в реалізації державної політики. І, на нашу думку, це дасть змогу прискорити процес інституціоналізації громадянського суспільства в сучасній Україні.

 

Українська людина в європейському світі!!!

 

Правова культура особи

Правова культура особи – це така її властивість, яка характеризується повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх використовувати, а також активною правомірною поведінкою в усіх життєвих ситуаціях.

Правову культуру особи становлять такі елементи:

1) знання і розуміння права, здатність особи тлумачити зміст норм права, визначати мету видання певного нормативно-правового акта, сферу його дії;

2) повага особи до права, заснована на особистій переконаності в його ефективності як засобу регулювання суспільних відносин. Така повага має бути навіть у разі несхвалення людиною окремих правових приписів;

3) звичка вчиняти свої дії відповідно до приписів правових норм;

4) уміння особи використовувати у практичній діяльності правові знання, реалізовувати й захищати свої суб’єктивні права і законні інтереси, виконувати юридичні обов’язки;

5) висока правова активність особи у сприянні реалізації правових приписів, розуміння нею необхідності протидіяти правопорушенням.

Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини.

Материнство і дитинство дають право на особливе піклування і допомогу. Всі діти, народжені у шлюбі або поза шлюбом, повинні користуватися однаковим соціальним захистом.

Загальна декларація прав людини.

Правова культура особистості нерозривно пов’язана з правовою культурою суспільства. Правова культура охоплює сукупність усіх правових цінностей, створених людьми у правовій сфері.

Чим більше освічених у правовому аспекті особистостей є в суспільстві, тим вищою буде правова культура цього суспільства. Правова культура особистості, що є компонентою правової культури суспільства, виражає ступінь і характер розвитку суспільства, так чи інакше забезпечує соціалізацію особистості та правомірну діяльність особи.

Правове виховання

На формування правової свідомості та правової культури особистості найбільш ефективно впливає правове виховання – цілеспрямована, послідовна і систематична діяльність держави, громадських об’єднань і організацій щодо формування системи правових знань, умінь і навичок у правовій сфері, правового мислення, правових почуттів – поваги до права, законності, до тих соціальних цінностей, що охороняються правом і законом, щодо підвищення рівня правосвідомості та правової культури загалом, що забезпечує ефективне дотримання, виконання і використання юридичних норм.

Змістом правового виховання є залучення громадян до знань про державу і право, законність, права і свободи особи, формування у громадян стійкої орієнтації на законослухняну поведінку. Правове виховання може бути ефективним лише тоді, коли здійснюється системно, безперервно, цілеспрямовано, послідовно. Здійснювати таке виховання мають підготовлені кваліфіковані фахівці.

Правове виховання передбачає вкорінення у свідомості індивідів стійкого переконання в неперевершеній гуманістичній цінності прав і свобод особи, усвідомленого розуміння необхідності дотримувати і поважати їх, принципової нетерпимості до будь-яких порушень прав і свобод, а також уміння боротися за свої права всіма законними засобами.

Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна бути обов’язковою. Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного.

Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяльності Організації Об’єднаних Націй у підтриманні миру.

Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей.

Загальна декларація прав людини.

Важливого значення правова культура населення набуває в перехідну епоху, в період виходу нашої країни на шлях закріплення стабілізаційних процесів, які залежать від проведення реформ. Провідну роль у їх здійсненні відіграє феномен народовладдя, реальне становлення його повноцінних механізмів, що передбачає високий рівень правової культури всього населення, активну та компетентну участь громадян у трансформації державної влади. Саме від їхньої правової культури, їхньої свідомої участі у проведенні правової, політичної, адміністративної реформ залежить глибина і динаміка сучасних демократичних перетворень у нашій державі. Тільки високий рівень правової культури населення спроможний захистити суспільство від екстремізму, радикалізму, політичного популізму, правового нігілізму.

Правова культура є основою правового виховання і поділяється на правову культуру суспільства і правову культуру особистості. Правову культуру суспільства потрібно розуміти у двох аспектах. У вузькому розумінні – це сукупність нагромаджених під час історичного розвитку правових цінностей. У ширшому аспекті – це залежність права від загальної культури суспільства, рівня його моральності і ступінь відображення цієї культури у правовій системі суспільства.

Правова культура відіграє провідну роль у формуванні нової моделі взаємовідносин громадянина і держави, населення з правоохоронними органами, і завдяки цьому створюється нова правова ідеологія правоохоронної діяльності, що спрямована на підвищення іміджу працівників міліції, на обмеження ролі примусу в їхній діяльності та підвищенні лояльності у стосунках з населенням, підвищенням їхньої взаємної довіри. Підвищення правової культури міліції і населення сприяє гуманізації змісту правоохоронної діяльності й поступовій зміні ставлення населення до міліції.

В умовах сучасних глобалізаційних процесів, інтенсифікації зв’язків між державами та міжнародними інституціями потрібен якісно новий тип правової культури громадян, що відповідав би новій гуманітарній стратегії розвитку правової держави. У процесі проведення державно-правової реформи в нашій державі відбувається процес стратегічної переорієнтації нашої держави на систему європейських цінностей. Але вони не всі і не завжди відповідають потребам, менталітету українського народу, можливостям нашої держави. Однозначно слід визнати, що звичайне інкорпорування або копіювання європейських чи світових стандартів у законодавство України, без урахування особливостей розвитку нашої держави, рівня правової культури населення, не може дати позитивних результатів. Необхідно здійснювати такі демократичні перетворення, які враховують як кращий досвід європейських держав, так і традиції та культуру нашого народу.

Таким чином, ідеї правової держави можуть бути втілені у практику державного будівництва за умови високої політичної і правової культури кожного члена суспільства, розуміння ними своїх прав і обов’язків та юридичних норм, що їх регулюють.

Складні політичні процеси, військові конфлікти, що відбуваються в житті нашої країни, зумовлюють зростання потреби в підвищенні правової культури, зокрема і військовослужбовців. Розвиток Української держави, ефективне розв’язання наявних проблем, консолідація українського суспільства, всіх верств населення навколо реалізації історичної можливості, віковічної мрії українського народу щодо створення власної держави, яка б посіла гідне місце серед провідних держав світу, відповідала б і захищала життєві інтереси як населення, так і окремої людини, неможливі без підняття ролі закону і права в суспільстві, без формування високої правової культури людини, яка б не тільки знала, а й дотримувала своїх прав і обов’язків.

Усе це повною мірою стосується і військовослужбовців. Багато з них мають лише загальне уявлення про право, законодавство, ознайомлені тільки з їх основними принципами, добре засвоїли тільки ті правові норми, які ввійшли у звичку повсякденної поведінки та діяльності. Тому недостатня правова компетентність, низький рівень знань правових норм нерідко є причиною порушень законності в адміністративній діяльності командирів і начальників, військових посадових осіб. Усе це в сукупності сприяє деформованості правової свідомості особистості й виступає однією з безпосередніх причин правопорушень і злочинів.

Прагнучи бути правовою державою, суспільство України потребує суттєвого підвищення правосвідомості громадян, а саме військовослужбовців, їхньої правової культури, неухильного дотримання ними вимог законодавства, кваліфікованого його застосування. Зокрема, правова культура військовослужбовця – це сукупність або система правових знань, умінь і навичок, емоцій, почуттів, вольових компонентів, які проявляються у правомірній діяльності й поведінці. Правова культура як один із найважливіших компонентів загальної культури має бути притаманна кожному військовослужбовцю, адже норми права утверджують принципи військового будівництва, регулюють військові відносини, взаємодію у військах, проблеми комплектування армії, навчання і виховання воїнів тощо.

Правова культура в концентрованому вигляді має поєднувати правові знання, погляди і спрямованість індивіда, його правову активність, уміння оцінювати свої і чужі вчинки з погляду чинного законодавства, обираючи для досягнення визначених цілей виключно законні шляхи та засоби.

Проблема правової свідомості і правової культури ще тривалий час буде актуальною, а необхідність її дослідження безпосередньо випливає з конституційного проголошення України правовою державою. Це зумовлює потребу в неухильному зростанні й досягненні високого рівня правової культури кожного громадянина, кожної посадової особи, кожного державного службовця і, насамперед, професійних юристів, на яких припадає головна робота в законотворчості й застосуванні права. Лише тоді рівень правової культури населення досягне найвищого щабля розвитку, лише тоді кожний громадянин держави відчує власну належність до правового життя країни, буде активним учасником правового процесу і матиме змогу самостійно аналізувати чинне законодавство, відзначаючи його здобутки і недоліки.

Таким чином, формування правової свідомості і правової культури є важливим завданням на шляху розбудови нашої країни. Українське суспільство, кожний окремий громадянин потребує негайного підвищення рівня своєї правової культури з метою розбудови в Україні правової держави і громадянського суспільства, розвитку досконалої законодавчої системи та виконання законів усіма громадянами і державними органами та посадовими особами.

 

 

Начальник  Богодухівського РВ

ДВС ГТУЮ  у Харківській  області                                       Дяченко О.М

 

Поділіться своїми думками

© 2013 Богодухівська міська рада. Всі права захищені.
Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без письмового дозволу заборонено.
Создание сайтов студия Art-Lemon.