buy Windows 10 Key microsoftwarestore Canada Goose jas canada goose outlet https://www.airbrushhenk.nl airbrushhenk.nl canada goose jas canada goose outlet
Переглядiв: 43

Діти мають не тільки права але і обов’зки

Богодухівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

 

Харківська область,  м. Богодухів, вул. Покровська 5,

т. (05758)-33217, (05758)-34855, bogoduhiv_dvs@ukr.net

 

І.         Основні відомості про права дитини.

Положення дитини у суспільстві. Роз’яснення окремих прав дитини.

 

Історична довідка: Досить тривалий час до думок дитини не прислухались, бо вважали їх незрілими та нераціональними. З плином часу ситуація поступово змінювалась. На початку століття права дитини розглядались, в основному, як міри по захисту від рабства, дитячої праці, торгівлі дітьми, економічної експлуатації. 

У зв’язку з цим Ліга Націй (прообраз ООН) у 1924 році прийняла Женевську декларацію прав дитини.

Після другої Світової Війни, ООН (після створення у 1945 році) прийняла у 1948 році Загальну декларацію прав людини, в якій зазначалося, що діти повинні бути об’єктом особливого нагляду і охорони.

Нарешті у 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини. Декларація прав дитини 1959 року мала 10 коротких декларативних статей, програмних положень, які призивали батьків, окремих осіб, державні органи, місцеву владу й уряд визнати викладені в ній права свободи й дотримуватися їх. Це були 10 соціальних й правових принципів, які значно вплинули на політику і справи уряду і людей в усьому світі.

Однак декларація  не зобов’язує, немає певної обов’язкової сили, це лише рекомендація. Нові часи, погіршення положення дітей, потребували більш конкретних законів й заходів, міжнародних договорів по захисту і забезпеченню прав дитини.

У 1979-1989 розробляється Конвенція ООН про права дитини. 20 листопада 1989 року Конвенція була прийнята. 26 січня 1990 року, в день відкриття її для підписання, її підписала 61 країна.

Конвенція — документ високого міжнародного рівня, який має велику обов’язкову силу для тих держав, які його ратифікували. Необхідність охороняти дитину також була передбачена у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права 1966 тощо.

 

Дитина  – це особа віком до 18 років, якщо  згідно з законом, що застосовується до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.

Поняття  «підліток» і «підлітковий»  вжито у деяких  нормативно-правових актах (зокрема, у наказах МОЗ  України). Однак жоден нормативно-правовий акт вітчизняного законодавства не містить юридичного визначення понять «підліток», «підлітковий» і не встановлює їх  співвідношення з поняттям «дитина».

Слід зазначити, що  вітчизняна практика розуміє під «підлітками» дітей від  10 до досягнення 18 років, а за визначенням Всесвітньої  організації охорони здоров’я (ВООЗ) поняття «підлітки»  охоплює вікову групу від 10 до 19 років включно. Таким чином, коли ми говоримо про «підлітків», у юридичному сенсі слід керуватися поняттям «дитина».

Молодь, молоді громадяни – громадяни України віком  від 14 до 35 років.

 

“Світовою конституцією прав дитини” називають Конвенцію про права дитини, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року. З тих пір Конвенцію ратифікували уряди всіх країн, за винятком Сомалі та Сполучених Штатів Америки.

Норми цієї конвенції діють як складова національного законодавства України з 27 вересня 1991 року, тобто з часу її ратифікації Україною.

Конвенція містить повний перелік прав дитини: на життя, на ім’я, на набуття громадянства, на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини; право на свободу совісті та релігії; право на особисте та сімейне життя; недоторканість житла; таємницю кореспонденції; право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров’я; благами соціального забезпечення; на рівень життя, необхідний для її розвитку; на освіту; на відпочинок; на особливий захист: від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях; право на вжиття державою всіх необхідних заходів що до сприяння фізичному та психічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка стала жертвою зловживань або злочину.

Метою цієї Конвенції є встановлення стандартів для захисту дітей від зневаги та образ, з якими вони стикаються до певної міри щодня в усіх країнах. В ній беруться до уваги різні культурні, політичні та економічні особливості держав, що є дуже важливим фактором. На першому плані у цьому документі стоять права дитини.

У різних державах і регіонах світу Конвенція ООН про права дитини виконується по-різному із врахуванням особливостей та менталітету кожної держави. Але об’єднує усі держави по відношенню до дітей повага дитини, її прав та інтересів, турбота і любов.

 

Права дитини в сім’ї

Україна є однією з країн, що ратифікувала Конвенцію про права дитини в 1991році. Саме ця Конвенція визначає, які права мають діти в нашій країні. Крім того вона вказує на обов’язки батьків, які несуть відповідальність за своїх дітей і поважає їхнє право керувати дитиною в межах даної Конвенції.

Конвенція — дуже грунтовний документ і тому розглянемо тільки деякі основні права дітей за цим документом.

Кожна дитина має право на життя, на ім’я, на громадянство, право знати своїх батьків. Діти повинні жити зі своїми батьками, вони не можуть бути розлучені з батьками всупереч їхньому бажанню, і тільки за деякими винятками. Дитина має право на усиновлення.

До особистих прав дитини належить право на повагу до її гідності. Це означає, що ніхто не має права жорстоко поводитись з дітьми, бити чи катувати їх.

Діти мають право на любляче, турботливе ставлення з боку сім’ї. В окремих сім’ях батьки погано ставляться до виконання своїх батьківських обов’язків, не дбають про виховання дітей, не піклуються про задоволення їхніх потреб у їжі, одязі, ласці. До таких батьків держава може застосовувати певні заходи. Зокрема, вони можуть позбавлятися батьківських прав.

Кожна дитина має право вільно висловлювати свої погляди, до яких потрібно уважно прислухатися. Необхідно поважати право дитини на свободу думки, совісті і релігії, свободу асоціацій і мирних зборів. Вона має право на інформацію. Закон повинен захищати її від втручання у особисте життя.

Конвенція декларує захист дитини від усіх форм фізичного і психологічного насильства, образи або зловживання. Вона має право на медичне обслуговування, соціальне забезпечення.

Кожна дитина повинна вчитися. Її освіта спрямована на розвиток здібностей у повному обсязі, виховання поваги до прав дитини і основних свобод, виховання поваги до батьків, підготовку до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності людей та дружби між ними, виховання до навколишньої природи.

Діти мають права на захист від економічної експлуатації, що спричиняє небезпеку їх здоров’ю. Дитина повинна бути захищена і від незаконного вживання наркотиків, від сексуального розбещення, торгівлі ними. Її не можна піддавати тортурам і катуванню. Конвенція про права дитини вимагає від країн, що ратифікували її прийняття всіх заходів по її дотриманню.

Конвенція про права дитини базується на принципах, що були закладені у Декларації прав дитини ООН, яка була прийнята в 1959 році. В цих документах і були закладені основні демократичні норми і засади відношення до дітей з боку дорослих. Саме ці норми, мабуть, і повинні визначати характер відносин у сім’ї.

 

Право дитини на сім’ю

Сім’я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Вона має виступати основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, засобом збереження і передачі національно-культурних і загальнолюдських цінностей прийдешнім поколінням. У першу чергу сім’я повинна залучати дітей до освіти, культури і прищеплювати загальнолюдські норми суспільного життя. Основними методами збереження та зміцнення здоров’я в умовах сім’ї має стати профілактика    захворювань     та    дотримання певних    гігієнічних    правил    у повсякденному житті, оптимальна фізична активність, загартування організму, повноцінне харчування, запобігання шкідливим явищам — курінню, алкоголізму тощо.

Найважливішою умовою для розвитку дитини є її виховання в сім’ї. Це очевидно, тому не випадково, що Конвенція ООН про права дитини 1989 року містить перелік норм, які повинні забезпечувати захист сім’ї.

Дитина з самого народження має право знати своїх батьків та користуватися їх піклуванням. Право дитини на піклування з боку батьків може бути реалізоване лише за умови добровільного і належного виконання батьками своїх обов’язків.

 

Освіта відіграє в житті дитини дуже важливу роль. Завдяки їй формується характер, погляд на життя, суспільні інтереси й власні принципи. Це, так би мовити, своєрідний моральний грунт кожної людини, а також дитини, зокрема.

Розвиток дитини забезпечується здійсненням її права на освіту. Тож, навчаючись, маленька особистість має не тільки певні права, передбачені законодавством та моральними принципами, але й обов’язки, які її ж правам кореспондують.

Права учнів:

  • право обирати профіль навчання, індивідуальні програми, позакласні заняття;
  • вносити пропозиції з питань організації та умов навчально-виховного процесу, відпочинку, побуту;
  • користуватися навчальною, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою навчального закладу;
  • право на захист від будь-яких форм фізичного та психічного насильства;
  • участь у юнацьких та молодіжних організаціях;
  • брати участь у науково-дослідній, конструкторській, експериментальній чи інших видах науково-практичної діяльності: конференціях, олімпіадах, конкурсах тощо;
  • особисто або через своїх представників брати участь у громадському самоврядуванні навчального закладу та ін.

 

Обов’язки учнів:

  • оволодівати знаннями, вміннями, практичними навичками, підвищувати загальнокультурний рівень;
  • дотримуватися вимог статуту, правил внутрішнього розпорядку;
  • бережливо ставитись до державного, громадського і особистого майна;
  • дотримуватися законодавства, моральних, етичних норм;
  • брати посильну участь у різних видах трудової діяльності, що не заборонені чинним законодавством;
  • дотримуватися правил особистої гігієни;
  • піклуватися про своє здоров’я і безпеку свого життя і однокласників;
  • дотримуватись чистоти і порядку в приміщенні та на території закладу;
  • діяти на благо навчального закладу, піклуватися про честь і авторитет установи;
  • дотримуватись правил співдружності (поважати погляди та переконання інших людей, поважати жінок, дівчат, працівників навчального закладу, піклуватись про батьків, допомагати їм у веденні домашнього господарства);
  • дотримуватися ділового стилю одягу;
  • займатись самообслуговуванням, брати участь у суспільно-корисній праці з урахуванням віку, статі, фізичних можливостей, нормативів та вимог гігієни.

 

ІІ.              Характеристика обов’язків дітей.

Обов’язок - громадянська необхідність відповідати за свої дії, вчинки. Видатний німецький мислитель Г. Гегель відокремив чотири різновиди обов’язків:

·         Обов’язок перед самим собою;

·         Перед сім’єю;

·         Перед державою;

·         Перед іншими людьми.

 

Права та обов’язки батьків

Як і в будь-якому колективі, так і в сім’ї між її членами існують різноманітні стосунки. Кожна із сторін має свої права і обов’язки, тобто дотримується правил поведінки, що встановлюються державою, з метою упорядкування сімейних відносин. В сім’ї вони поділяються на особисті і майнові.

Батьки визначають ім’я, громадянство і навіть національність дитини. Кожна дитина з народження отримує громадянство і якщо один з батьків громадянин України, то і дитина стає або може стати, за певних умов, громадянином України. Батьки повинні представляти інтереси дитини у всіх установах, навіть, у судах. Право і обов’язок батька визначати місце проживання своїх дітей. Але найголовніший компонент батьківського піклування є право і обов’язок виховувати своїх дітей. Якщо батьки ухиляються від цього, то їх чекають суворі покарання. Але ї діти зобов’язані піклуватися про батьків і надавати їм допомогу.

За життя батьків діти не мають права на їх майно, а батьки управляють майном дітей, якщо воно їм було їм подароване, на певних умовах.

Батьки утримують своїх дітей до 18 років, якщо вони цього не роблять, то з них стягуються кошти (аліменти) на утримання дитини. Як бачимо батьки мають значні права і несуть відповідальність за дітей. Закони держави направлені на захист інтересів дітей і на зміцнення сім’ї.

А якщо шлюб розпадається, то держава допомагає розібратися у майнових стосунках між чоловіком і дружиною, слідкуючи за тим, щоб права дитини не порушувалися.

Чому держава повинна це робити? Ще раз повторимося, що сім’я — це фундамент суспільства, його первинний осередок, який забезпечує відтворення і продовження людського роду, є джерелом духовного розвитку та матеріального добробуту людини. Сім’я завжди знаходилась в центрі складних економічних процесів, що відбуваються в суспільстві і вона одночасно є основним замовником і споживачем усього, що виробляє держава. Тому від економічної спроможності та внутрішньої цілісності сім’ї залежить стабільність діяльності економічних механізмів, а значить і держави в цілому. Міцна родина є запорукою міцної держави.

 

От на що пропонував звернути увагу видатний педагог В. Сухомлинський:

Десять НЕ МОЖНА Сухомлинського:

не можна байдикувати, коли всі працюють;

не можна сміятися над старістю;

не можна вступати в суперечки з дорослими;

не можна виявляти невдоволення через те, що в тебе немає якоїсь речі;

не можна допускати, щоб мати давала тобі те, що вона не може дати собі;

не можна робити те, що засуджують старші;

не можна залишати літню людину самотньою, якщо в неї немає нікого, крім тебе;

не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу дорослих;

не можна сидіти обідати, не запросивши старшого;

не можна чекати, доки з тобой привітається старший, ти повинен привітатися першим.

 

Отже, можно виокремити такі обов’язки дитини:

  1. Поважати і любити свое оточення. Ставитися до них так, як би ми хотіли, щоб ставились до нас.
  2. Поважати близьких та друзів. Не принижувати гідності кожної людини. Поводитись так, щоб своєю поведінкою не порушувати прав іншої людини.
  3. Бути толерантним до людей. Поважати та допомогати їм.
  4. Дотримуватись режиму харчування. Вживати корисні продукти. Поважати працю кухарів.
  5. Дотримуватись правил моральної поведінки, прийнятих у суспільстві. Намагатись не створювати ситуацій, які призводять до порушення закону.
  6. Сумлінно навчатись, активно працювати на уроках, готуватись самотужки, старанно виконувати домашні завдання.
  7. Дотримуватись правил моральної етики, організувати дозвілля так щоб воно приносило користь та не заважало іншим.
  8. Поважати своє оточення. Давати нагоду кожному висвітлювати свої думки. Не нав’язувати своїх поглядів іншим, якщо вони з ними не згодні.
  9. Поважати співрозмовників. Коректно і тактовно висвітлювати свої думки. Дотримуватись правил мовного етикету.
  10. Цінувати і дбати про свое здоров’я.
  11. З повагою ставитися до людей, які піклуються про нас.
  12. Не ображати та не принижувати оточуючих.

 

Якщо за виконання прав дитини відповідне її оточення, то як же добитися виконання обов’язків зі сторони дитини?

По — перше, власний приклад виконання обов’язків.

По — друге, встановлення певних правил, які спонукають дітей до виконання обов’язків. Тобто, саме дотримання правил гарантує виконання дітьми обов’язків.

 

За положеннями законодавства України:

Права і обов’язки батьків і дітей ґрунтуються на походженні дитини, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану. Закон регулює:

1) особисті немайнові права і обов’язки батьків та дітей;

2) права батьків та дітей на майно;

3) обов’язок батьків утримувати дітей;

4) обов’язок дітей утримувати батьків.

Головними положеннями особистих немайнових прав і обов’язків батьків та дітей є те, що мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, а діти мають рівні права та обов’язки щодо батьків. При цьому, зазначений паритет не залежить від того, чи перебували батьки дитини у шлюбі між собою.

До особистих немайнових прав і обов’язків батьків та дітей належать:

1) обов’язки батьків:

• належно виховувати дитину — в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;

• піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;

• забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;

• поважати дитину. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини;

2) переважне право батьків перед іншими особами на особисте виховання дитини;

3) обов’язок дитини, повнолітніх дочки і сина піклуватися про батьків, виявляти про них турботу та надавати їм допомогу;

4) права дитини:

• на належне батьківське виховання;

• противитися неналежному виконанню батьками своїх обов’язків щодо неї;

• звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, а також безпосередньо до суду (якщо дитина досягла 14 років).

 

Інші члени сім’ї також мають відповідні права та обов’язки. Зокрема, баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні.

Права та обов’язки, встановлені законом для братів, сестер, мають рідні (повнорідні, неповнорідні) брати та сестри. А саме, вони мають право на спілкування. Повнолітні особи мають право брати участь у вихованні своїх неповнолітніх братів та сестер, незалежно від місця їхнього проживання.

Члени родини повинні піклуватися про своїх родичів. На родичів покладається обов’язок по утриманню інших членів сім’ї та родичів. Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім’ї та родичів на дітей і непрацездатних повнолітніх осіб, які потребують матеріальної допомоги, визначається судом у частці від заробітку (доходу) або у твердій грошовій сумі.

 

 

 

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ДИТИНИ

Прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН
від 20 листопада 1959 року

{Щодо статусу Декларації див. Лист Міністерства юстиції № Ш-16216/10.2 від 19.08.2015}

Преамбула

Беручи до уваги, що народи Об’єднаних Націй знову підтвердили у Статуті свою віру в основні права людини і в гідність та цінність людської особистості і сповнені рішучості сприяти соціальному прогресу та підвищенню стандартів життя з розширенням свобод,

беручи до уваги, що Організація Об’єднаних Націй у Загальній декларації прав людини проголосила, що кожна людина має володіти всіма зазначеними в ній правами і свободами, без розрізнення за такими ознаками, як раса, колір шкіри, стать, мова, релігійні, політичні чи інші переконання, національне чи соціальне походження, майновий стан, народження, чи іншими обставинами,

беручи до уваги, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, зокрема належного правового захисту, до і після народження,

беручи до уваги, що необхідність такої спеціальної охорони зазначена в Женевській декларації прав дитини 1924 року та визнана в Загальній декларації прав людини, а також у статутах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, що опікуються питаннями благополуччя дітей,

беручи до уваги, що людство зобов’язане надати дитині все найкраще, що воно має,

Генеральна Асамблея

проголошує цю Декларацію прав дитини з метою забезпечити дітям щасливе дитинство та користування передбаченими нею правами і свободами для їхнього особистого блага та блага суспільства і закликає батьків, чоловіків і жінок як окремих осіб, а також добровільні організації, місцеві влади і національні уряди до того, щоб вони визнали і намагалися дотримуватися цих прав шляхом законодавчих та інших заходів, що будуть поступово застосовуватися відповідно до таких принципів:

Принцип 1

Дитина має бути наділена всіма зазначеними в цій Декларації правами. Ці права мають визнаватися за усіма дітьми без жодних винятків і без розрізнення чи дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, статі, мови, релігійних, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або іншими обставинами, що стосуються самої дитини чи її сім’ї.

Принцип 2

Дитині законом та іншими засобами має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, що дадуть їй змогу розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та соціально, здоровим і нормальним шляхом, в умовах свободи та гідності. При ухваленні з цією метою законів основною метою має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.

Принцип 3

Дитині має належати від народження право на ім’я і громадянство.

Принцип 4

Дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий і післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.

Принцип 5

Дитині, яка є неповносправною фізично, психічно або соціально, мають бути забезпечені спеціальні режим, освіта і піклування, необхідні з огляду на її особливий стан.

Принцип 6

Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі – в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір’ю. На суспільство та органи публічної влади має бути покладений обов’язок щодо здійснення особливого піклування про дітей, які не мають сім’ї, та про дітей, які не мають достатніх засобів існування. Бажано, щоб багатодітним сім’ям надавалася державна або інша допомога на утримання дітей.

Принцип 7

Дитина має право на здобуття освіти, яка має бути безоплатною та обов’язковою, щонайменше на початкових рівнях. Дитині має надаватися освіта, яка сприятиме її загальному культурному розвитку і завдяки якій вона зможе, на основі рівності можливостей, розвинути свої здібності та особистий світогляд, а також усвідомити моральну та соціальну відповідальність і стати корисним членом суспільства.

Найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто несе відповідальність за її освіту і навчання; насамперед таку відповідальність несуть її батьки.

Дитині має бути забезпечена повна можливість відпочинку та ігор, спрямованих на цілі освіти; суспільство та органи публічної влади повинні докладати зусиль для сприяння реалізації зазначеного права.

Принцип 8

Дитина за будь-яких обставин має бути серед тих, які першими одержують захист і допомогу.

Принцип 9

Дитина має бути захищена від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості та експлуатації. Вона не повинна бути об’єктом торгівлі в будь-якій формі.

Дитина не може прийматися на роботу до досягнення належного вікового мінімуму; їй у жодному разі не повинні доручатися чи дозволятися роботи або заняття, які є шкідливими для її здоров’я або перешкоджають її освіті, фізичному, розумовому чи моральному розвитку.

Принцип 10

Дитина має бути захищена від практики, яка може заохочувати расову, релігійну чи будь-яку іншу форму дискримінації. Вона має виховуватися в дусі взаєморозуміння, толерантності, дружби між народами, миру і загального братерства, а також у повному усвідомленні, що її енергія та здібності мають бути присвячені служінню на користь інших людей.

 

 

 

Начальник  Богодухівського РВ

ДВС ГТУЮ  у Харківській  області                                       Дяченко О.М

 

Поділіться своїми думками

© 2013 Богодухівська міська рада. Всі права захищені.
Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без письмового дозволу заборонено.
Создание сайтов студия Art-Lemon.